На жаль, історія Юрія далеко не поодинока. Це – реалії сотень, тисяч українців зараз
Опубликовано 13.06.2022 | 21:38
Поліцейський з Бердянську Юрій Микитенко провів майже місяць у полоні загарбників. Чоловік понад 10 років працював у дитячій кімнаті поліції та відділі протидії домашньому насильству. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну чоловік залишився в рідному місті. Допомагав розселяти біженців з Маріуполя, патрулював вулиці міста.
На початку квітня, коли місто окопували, до бердянських поліцейських прийшли представники окупаційної влади та «запропонували» співпрацю. Юрій не погодився. Забрав бабусю, улюбленого пса і поїхав до Запоріжжя. Та доїхати вони змогли лише до Токмака, там загарбники забрали його в полон.
В місцевій «тюрмі» Юрія тримали 5 днів. Допитів чи роз’яснень не було, лише знущання. Далі його перевели перевезли в Мелітополь, де він був ще кілька днів. І тільки тоді його доправили у Севастополь, де Юрій випадково потрапив в один із сюжетів пропагандистських ЗМІ. Рідні його побачили та подали в списки полонених. 21-го квітня Юра зустрів у полоні свої 30 років. А 28-го потрапив у списки на обмін.
Постійні побиття, дикі катування, які окупанти цинічно називали «дзвінками Сталіну», голених налисо полонених хлопців і дівчат, яких змушували співати гімн росії — це те, що Юрія згадую про полон. На руці чоловіка шрами й рубці. «Та, то від току залишились» — спокійно каже Юрій, який вже декілька тижнів як у Запоріжжі. Після важкої дороги та курсу реабілітації, поліцейський заступив на службу, повідомляє телеграм-канал Бердянського виконкому.